О, земле рідна, край козацький,
Ти вся в тернах, ти вся в сльозах,
Та серце в тебе — дух солдатський,
І воля кличе у віках.
Твої поля — не просто ниви,
Це поле битви і трудів,
Де кожен колос — крик правдивий
Про кров синів, що не схиливсь.
О, нене-мати, Україно,
Твій шлях тернистий і святий.
Ще й досі дим, ще й досі глина
Змішалась з болем і з роси́н.
Та вже не станеш на коліна —
Піднялась гордо у бою!
В тобі не згасла ще жарина,
Із попелу росте зорю.
Колись кайдани, мов гадюки,
На шию лізли — рвали плоть.
Та брат за брата — зціпив руки —
І вийшов з тьми, пройшов крізь смерть.
Народ мій сильний, вільний, чистий,
Від ворога не відступив.
В душі не зраджений, не здистий,
Хоч скільки б світ його губив.
Ми ще не вмерли — ми живемо!
Живе і слава, і любов!
І кожен день — це вже знамено,
І кожне серце — то покров.
Не буде панства над тобою,
Ні чужоземного царя!
Бо з крові, болю і герою
Встає твоя зоря нова!
Ще зашумлять твої діброви,
Як вільний спів у небесах.
І діти з чистою любов’ю
Ростимуть в мирі, не в сльозах.
І в світі скаже кожна мова:
— Це Україна, гідний край!
Тут вольний люд, тут дух Христовий,
Тут честь і правда — не ярмо, а рай!